ЕПІДЕМІЯ (лат. epidemia < грец. epidemia — поголовна хвороба). Раніше для позначення масової захворюваності вживали терміни «пошесть», «мор», «морова виразка». Е. характеризується тим, що рівень захворюваності на певну заразну хворобу значно перевищує звичайно фіксований на певній території за аналогічний період. Показник Е. окремих заразних хвороб у різних умовах характеризується різною інтенсивністю. Залежно від фактора передачі збудника виділяють різні етапи Е.: водні, харчові, контактно-побутові, повітряно-краплинні, трансмісивні тощо. Швидкість поширення Е. і кількість осіб, які залучаються до неї, зумовлені у першу чергу патогенезом інфекційної хвороби, що визначає терміни, шляхи виведення і кількість виділених джерелом інфекції збудників, а також умовами і чинниками навколишнього середовища, за допомогою яких поширюються збудники інфекції (інвазії). Крайніми за часом формами перебігу є вибухоподібна і млява Е. Е. першого типу виникає у випадку одномоментного зараження людей при короткочасній дії загального фактора передачі збудника хвороби, напр. водного чи молочного при спалахах черевного тифу. Млява Е. характеризується повільним підвищенням і зниженням рівня захворюваності, що відзначається при недостатньо високій активності механізму передачі збудника. Е. з високим ступенем захворюваності, що охоплюють великі території, навіть континенти, називають пандеміями.
Покровский В.И., Позднев О.К. Медицинская микробиология. — М., 1998.